День загибелі Гальчевського Я.В. 21-22 березня 1943 року
Яків Васильович Гальчевський (отаман Орел, Jakub Wojnarowski) (22 жовтня (З листопада) 1894 p., c. Гута-Літинська, Літинського повіту Подільської губернії, нині Малинівка Літинського району Вінницької області - t 21 березня 1943 p., c. Пересоловичі, Дистрикт Люблін, Генерал-губернаторство, Третій Рейх, нині Польща (колишня етнічна українська територія )) - військовий діяч, активний учасник повстанського руху в Україні, громадський діяч, вчитель, письменник.
Штабс-капітан російської армії (літо 1917 p.), сотник, полковник Армії УНР, майор Війська Польського.
До революції
Народився у селянській сім'ї. Батько Гальчевський Василь (Войцех) Лукович (друга пол. XIX- 1901 р.) селянин, уроджений римо-католик, у 1892 р. перейшов у православ'я. Мати Гальчевська (в дівоцтві Русавська) Мотрона Іванівна (1876-1944). Закінчив двохкласну вчительську школу у с. Майдан-Треповський та 2-гу Житомирську школу прапорщиків (червень 1915 p.).
Рядовий 2-ї запасної гарматної бригади (м. Казань. 1914), командир маршової роти 22-го запасного пішого батальйону (м. Вінниця, 1915), командир роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу (1916), командир роти піхоти, кулеметної роти, ад'ютант командира 29-го Туркестанського полку (кінець 1916-1917 pp.), командир навчальної команди 8-ї Туркестанської стрілецької дивізії (квітень 1917 р.), командир 3-го батальйону 29-го Туркестанського полку (вересень 1917 р.), помічник голови Української козацької ради 8-ї Туркестанської дивізії російської армії (1917).
За героїзм на фронтах Першої світової війни був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, орденом Святої Апни 3-го ступеня з мечами і бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня. Був поранений, контужений, отруєний газами.
Проходження військової служби у Російській армії згідно з послужшш списком офіцера
11 лютого 1915 року призваний по мобілізації ратників другого розряду Літинським повітовим військовим начальником і призначений у 22 піхотний запасний батальйон. По прибутті зарахований у списки 22 запасного батальйону. 22 червня 1916-го переведений на службу у 15 піхотний запасний батальйон. А за два дні прибув та був зарахований у списки 8-ї роти.
За місяць, 22 липня, був відряджений у другу школу прапорщиків у м. Житомирі. Тут був зарахований у списки юнкерів 4-ї роти і у другий розряд з поведінки.
Нарешті 12 грудня 1916 р. підвищений у молодші унтер-офіцери, а за чотири дні переведений у перший розряд з поведінки, підвищений у прапорщики у 15-й піхотний запасний полк і виключений зі списку.
Послужний список прапорщика 15 запасного піхотного полку Гольчевського Я.В. станом на 22.12.1916. Джерело: РІІВІА (РГВИАІ Ф. 409 On. I Cnp. 5703I послужний список 4-020.

Після революції Суспільно-політичний діяч
1917 - взяв активну участь в українізації частин російської армії.
Завідувач школи с. Бруслинів (1918), член повітової шкільної ради (1918).
Член Українського національного союзу (1918). Коли в м. Кам'янець-Подільський було засновано Державний український університет, Гальчевський став його вільним слухачем (на правничому факультеті).
За дорученням керівництва Українського національного союзу відповідав за підготовку повстання у 4-ох повітах Подільської губернії: Літинському, Вінницькому, Летичівському та Кам'янець-Подільському.
Старшина армії УНР
Організатор і командир Окремого Луганського куреня 2-го Українського корпус)' (кін. 1918- поч. січня 1919 рр.), сотник Окремого Гайсинського куреня ім. отамана Симона Петлюри (січень 1919 р.), сотник 1-ї батареї 61-го Гайсинського пішого полку ім. Симона Петлюри (з січня 1919 p.), командир 61-го полку ім. Симона Петлюри (23 квітня-травень 1919 p.), повстанський отаман (травень 1919 - 1925 рр.), командувач Подільської повстанської групи (1922 p.), командувач повстанських загонів і організацій Правобережної України (1922-1923 pp.).
У червні 1919 р. в одному з боїв проти більшовиків Я. Гальчевського було поранено в лице і ногу.
Повстанський отаман
1920 - 1922 - воював проти частин дивізій Г. Котовського та Осадчого: з полками 1-ї дивізії, з 10-м, 11-м, 12-м полками 2-ї дивізії Червоного козацтва, 8-ї кінної дивізії. Не злічити боїв і з частинами 24-ї Самарської дивізії, 2-м ескадроном Брацлавського полку, Вінницькою школою піхотних червоних командирів, артилерійською школою, відділами особливого призначення тощо. Оперував на Літинщині, Летичівщині, Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Бердичівщині, рейдував у Вінницькому, Проскурівському, Кам'янець-Подільському, Ново-Ушицькому, Могилівському, Балтському та Ольгопільському повітах, на Ямпільщині.
Створена Гальчевським Подільська повстанська група складалась із 4-ох кінних бригад:
1 -а кінна бригада, командир Яків Байда-Голюк;
- 2-а кінна бригада, командир Василь Лісовий;
- 3-я кінна бригада, командир Мирон Лихо;
- 4-а кінна бригада, командир Семен Хмара-Харченко;
- Вінницька сотня ім. Богуна, командир підхорунжий Онисько Рубака-Грабарчук. Наказом Головного отамана Директорії УНР Симона Петлюри призначений останнім
командувачем повстанських сил Правобережної України (1922 p.).
Повстанські псевдо - Орел, Орлик, Войнаровський.
Еміграція
1925- з боями покинув терени УСРР, перейшов до Польщі, де змінив прізвище на Войнаровський. У 1925 - 1930 працював польським службовцем з підготовки агентів, що засилались до Радянської України.
Автор публікацій в українському журналі «Діло» та «Віснику» Дмитра Донцова (під псевдонімом Яків Правобережець).
У польському війську
Від 1 вересня 1930 р. - на службі у Війську Польському (перше звання капітан).
Командир сотні польського 67-го пішого полку 4-ї стрілецької дивізії (з вересня 1930 р., м. Бродниця, Польща), 3-го (рекрутського) батальйону 67-го піхотного полку (1939), начальник 108-ї поборової комісії (з 24 серпня 1939 p.), командир 4-го батальйону 67-го полку (з 27 серпня 1939 p.), 4-го батальйону 14-го полку (з 29 серпня 1939 р.), батальйону «Бродниця» полку Національної Оборони 4-ї польської дивізії (з 11 вересня 1939 p.), командир батальйону «Бродниця» 14-го полку 4-ї дивізії Війська Польського (вересень 1939 p.).
Український партизан
Радник організатора УПА, командира Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця. Організатор і командир Грубешівської української самооборони (Холмщина, 1942 - 1943).

Бойовий Прапор Хоямської Самооборона в Грубешові
Автор книги «Проти червоних окупантів» (Т. 1. - Краків, 1941; Т. 2.- Краків-Львів, 1942), автор рукописів: «З воєнного нотатника» та історіософічної праці в 25 розділах без назви, досі не опублікованих (Грубешівщина, січень 1942).
Військові звання
• штабс-капітан російської армії (літо 1917р.)
• сотник Армії У HP (звання полковника присвоєно Головним отаманом Армії У HP С. Петлюрою 20 серпня 1922 p., але не затверджено військовим міністром УНР В. Сальським)
• майор Війська Польського
Сім'я
Перша дружина: Жуматій Марія Оксентіївна (1897 p., містечко Лиса Гора Херсонскої губернії-?) за фахом учитель. Одружились у 1919 р. Арештована ГПУ у 1922 р. Пізніше звільнена, працювала у 9-й трудовій школі ім. Д, Бєдного (м. Вінниця).
Друга дружина: Которович (у 2-му шлюбі Дидинська) Надія Іванівна (1911 p., Холмщина - 2003 p., штат Пенсільванія, США).
Син: Роман (1938 - 2009, США).
Загибель
Загинув у бою проти боївкарів польської Армії Крайової, в ніч з 21 на 22 березня 1943 року в селі Пересоловичі, Грубешівського повіту.
м. Грубешів, березень 1943 p., похорон вбитих поляками голови УДК М. Струтинського та командира Грубешівської української самооборони Я. Войнароського (Гальчевського).
Похований у м. Грубешів на Холмщині (колишня Україна, нині Польща). Могила не збереглася.
Вшанування пам'яті
1994 року засновано премію імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні».
12 січня 2013 року в с. Малинівка Літинського району на Вінниччині з ініціативи національно-патріотичних сил краю освячено хрест на місці майбутнього пам'ятного знаку полковнику Армії УНР, керівнику повстанських сил Правобережної України, отаманові Якову Гальчевському на псевдо «Орел».
30 листопада 2013 року, у суботу, в селі Малинівка'Літинського району Вінницької області на батьківщині Я. Гальчевського відбулось відкриття пам'ятного знаку видатному борцю за українську державність, герою національно-визвольних змагань 1917-20-х років XX століття, полковнику армії УНР, легендарному отаману «Орлу» Якову Гальчевському.
19 лютого 2015 року у місті Хмельницький з'явились вулиця, провулок та проїзд Якова Гальчевського.
28 грудня 2015 року у місті Вінниця з'явилась вулиця Якова Гальчевського.

All news

Comments:

Only authorized users can leave comments.